Право дозволу на використання  

Право дозволу на використання

Право авторства

Стаття 423 ЦК України до особистих немайнових прав суб'єктів права інтелектуальної власності відносить право на визнання лю­дини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності, тобто право авторства на об'єкт права інтелектуальної власності. Зміст цього права полягає у тому, що саме творець (автор) має право стверджувати, що об'єкт права інтелектуальної власності є результатом його інтелектуальної, творчої діяльності і право авторства на цей результат належить йо­му як творцю (автору). Автор може оприлюднити результат своєї творчості під своїм ім'ям, або під псевдонімом, або навіть взагалі анонімно. Такий зміст права авторства характерний для інституту авторського права і суміжних прав.

Майнові права інтелектуальної власності

Як зазначають фахівці, майновими правами суб'єкта права інте­лектуальної власності слід визнавати ті права, які становлять для нього певний майновий інтере1. При цьому у законодавстві про інтелектуальну власність майнові права творця та його правона­ступників превалюють серед усіх інших його прав.

Право на використання

За первинним суб'єктом права інтелектуальної власності закріплено право на використання створеного ним об'єкта права інтелектуальної власності та отримання максимального результату від використання його корисних властивостей (п. 1 ч. 1 ст. 424 ЦК України). Такий результат повинен мати економічний зміст, тобто приносити творцеві відповідну матеріальну користь.

Право дозволу на використання

Право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності

Під неправомірним використанням слід розуміти будь-яке ви­користання об'єкта права інтелектуальної власності, як у межах договору, так і поза договором, що порушує майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності.

8. Державна служба інтелектуальної власності: завдання та функції.

Державна служба інтелектуальної власності України (далі - Державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України. Державна служба входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Основними завданнями Державної служби є:

· реалізація державної політики у сфері інтелектуальної власності;



· внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Державна служба відповідно до покладених на неї завдань:

1) узагальнює практику застосування законодавства з питань,що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру;

2) організовує в установленому порядку експертизу об'єктів права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на об'єкти права інтелектуальної власності;

3) здійснює державну реєстрацію та ведення обліку об'єктів права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території України, ліцензійних договорів;

4) визначає уповноважені заклади експертизи та доручає їм проведення експертизи заявок;

5) веде державні реєстри об'єктів права інтелектуальної власності;

6) організовує проведення перевірок суб'єктів господарювання на предмет дотримання законодавства у сфері інтелектуальної власності;

7) аналізує стан дотримання суб'єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності;

8) здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на об'єкти права інтелектуальної власності у міжнародних організаціях відповідно до законодавства;

9) організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

10) організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності;



11) видає офіційні бюлетені з питань інтелектуальної власності;

12) здійснює атестацію представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених);

13) вивчає, узагальнює та аналізує досвід зарубіжних країн, а також практику застосування законодавства України у сфері інтелектуальної власності, розробляє та вносить пропозиції щодо вдосконалення та гармонізації норм законодавства України з нормами міжнародних договорів, учасницею яких є або має намір бути Україна;

14) забезпечує облік організацій колективного управління, визначає уповноважені організації колективного управління, здійснює аналіз їх діяльності, знімає з обліку організації колективного управління, виключає з реєстрів організації колективного управління та уповноважені організації колективного управління, анулює відповідні свідоцтва;

15) запроваджує заходи щодо розвитку системи збору та розподілу винагороди за використання об'єктів права інтелектуальної власності та/або суміжних прав;

16) запроваджує заходи, пов'язані із забезпеченням відтворювачів, імпортерів та експортерів примірників, що містять об'єкти права інтелектуальної власності і суміжних прав, контрольними марками та веденням Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок;

17) ліцензує виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриць;

18) забезпечує присвоєння та визнання спеціальних ідентифікаційних кодів, нанесених на диски та/або матриці, що експортуються, або матриці, що імпортуються;

19) видає документи для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України;

20) погоджує видачу державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування аудіовізуальної продукції щодо дотримання авторського права і суміжних прав;

21) запроваджує заходи з легалізації комп'ютерних програм та правомірного їх використання;

22) веде реєстр виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення;

23) здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням суб'єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності;

24) здійснює управління об'єктами державної власності;

25) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на Державну службу Президентом України.

9. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ): структура, членство, союзи та договори.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) – міжнародна міжурядова організація,створена на основі Конвенції, ухваленої у 1967 році державами – членами Паризького союзу з охорони промислової власності, Бернського союзу з охорони творів літератури та мистецтва та інших спеціалізованих союзів. У 1974 році ВОІВ стає спеціалізованою установою ООН. Її Секретаріат - Міжнародне бюро ВОІВ –розташовується у Женеві з 1974 року.

Членами Організації є 182 країни. Україна набула членства у ВОІВ у 1974 році.

ВОІВ має три основні органи, засновані відповідно до положень Конвенції ВОІВ: Генеральну асамблею ВОІВ (вищий керівний орган), Конференцію ВОІВ та Координаційний комітет ВОІВ.

Пріоритетними напрямками діяльності Організації є такі:

1) сприяння охороні прав на інтелектуальну власність шляхом розроблення та адміністрування відповідних міжнародних правових документів;

2) сприяння гармонізації національних законів й процедур у сфері інтелектуальної власності з міжнародними нормами;

3) надання послуг міжнародним заявникам в отриманні прав промислової власності;

4) сприяння обміну інформацією у сфері інтелектуальної власності;

5) надання юридичної та технічної допомоги країнам, що розвиваються та країнам з перехідною економікою;

6) сприяння врегулюванню спорів в галузі інтелектуальної власності серед суб’єктів приватного права.

Членом ВОІВ може стати будь-яка держава, яка є членом одного з двох (Паризького чи Бернського) союзів, а також будь-яка держава, яка є членом ООН, однієї з спеціалізованих установ ООН, МАГАТЕ чи учасником Статуту Міжнародного суду або ж запрошена Генеральною Асамблеєю ВОІВ приєднатися до Конвенції про створення ВОІВ.

Основними цілями діяльності Всесвітньої організації інтелектуальної власності є охорона інтелектуальної власності в цілому світі за допомогою співробітництва між державами і міжнародними організаціями та розширення адміністративного співробітництва між союзами в області інтелектуальної власності. Відповідно до поставлених цілей, ВОІВ виконує такі функції:

1) укладення нових міжнародних договорів по вдосконаленню національного законодавства в сфері підтримання охорони інтелектуальної власності в цілому світі;

2) надання технічної допомоги країнам, що розвиваються;

3) збір розповсюдження інформації;

4) підтримка при одночасному отриманні прав на винаходи, торгові марки, промислові зразки чи моделі в декількох країнах.

10. Участь України в роботі ВОІВ.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) – міжнародна міжурядова організація,створена на основі Конвенції, ухваленої у 1967 році державами – членами Паризького союзу з охорони промислової власності, Бернського союзу з охорони творів літератури та мистецтва та інших спеціалізованих союзів. У 1974 році ВОІВ стає спеціалізованою установою ООН. Її Секретаріат - Міжнародне бюро ВОІВ –розташовується у Женеві з 1974 року. Членами Організації є 182 країни. Україна набула членства у ВОІВ у 1974 році.

Україна бере активну участь у співробітництві з ВОІВ. За роки незалежності представники України неодноразово обиралися до складу виконавчих комітетів Паризького та Бернського союзів, у 1994 році представник України обирався Головою Генеральної асамблеї ВОІВ. Представництво України в цих органах сприятиме просуванню інтересів України у сфері інтелектуальної власності та участі у формуванні пріоритетних напрямків роботи Організації.

Значними подіями у розвитку співробітництва між Україною та ВОІВ стали візити до нашої країни Генерального директора ВОІВ у 1995, 2002 та 2010 роках. Важливим результатом останнього візиту стало підписання Програми співробітництва між Кабінетом Міністрів України і Всесвітньою організацією інтелектуальної власності на 2010—2012 роки. Метою цієї Угоди є здійснення спільних дій, спрямованих на удосконалення українського законодавства у сфері інтелектуальної власності; удосконалення практики правозастосування в Україні з метою виявлення, запобігання і припинення правопорушень у сфері інтелектуальної власності; посилення ролі системи інтелектуальної власності у галузях наукової, технічної та економічної діяльності, що здійснюється суб’єктами господарювання на території України.

Перелік міжнародних конвенцій та договорів ВОІВ, стороною яких є Україна:

ü § Всесвітня конвенція про авторське право

ü § Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин

ü § Договір про закони щодо товарних знаків

ü § Договір ВОІВ про авторське право

ü § Договір ВОІВ про виконання і фонограми

ü § Договір про патентне право

ü § Страсбурзька угода про Міжнародну патенту класифікацію

ü § Сінгапурський Договір про право товарних знаків

ü тощо.

11. Співробітництво в рамках міжнародних організацій з питань інтелектуальної власності.

Відповідно до Паризької конвенції про охорону промислової власності (1883 р.). утворено так званий Міжнародний союз по охороні промислової власності(також відомий як Паризький союз). Згідно конвенції для одержання правової охорони промислової власності її об’єкт необхідно запатентувати в країні, де передбачається одержати його охорону.

В Європі створена Європейська патентна організація, заснована в 1973 р. відповідно підписаної у Мюнхені Європейської патентної конвенції, що видає патент, який є чинним на території держав – учасниць Конвенції. Метою Європейської патентної конвенції є спрощення діловодства за патентними заявками в країнах Європи. Європейська патентна система основана на активному співробітництві Європейського патентного відомства з національними відомствами країн-контрагентів і передбачає узгодження національного патентного права з Конвенцією про видачу європейських патентів. На сьогодні членами ЄПО є 34 країни, в число яких Україна не входить.

Таким чином, основні цілі діяльності Європейської патентної організації – видача європейських патентів, поширення співробітництва між європейськими державами в галузі охорони інтелектуальної власності та посилення патентного захисту завдяки єдиній процедурі видачі патентів.

На території держав-учасниць СНД ця діяльність здійснюється відповідно до Євразійської патентної конвенції, офіційне підписання якої відбулося 9 вересня 1994 р. у Москві на засіданні Ради глав країн СНД. Україна є учасницею Конвенції. Згідно даної конвенції засноване Євразійське патентне відомство, членами якого є 9 країн.

Реєстрація знаків здійснюється відповідно до Мадридської угодипро міжнародну реєстрацію знаків. Її перевагами можуть користуватися 43 держави.Відомство Бенілюкс реєструє знаки з чинністю на території трьох держав – Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків поширює свою чинність на територію 35 держав, а Відомство Бенілюкс у цій частині на три держави – Бельгію, Нідерланди і Люксембург.

Союз з охорони селекційних досягнень створений згідно Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин (1961). Місцезнаходження постійних органів Союзу – Женева. Станом на 15.01.09 учасницями Союзу є 67 держав. Кожна держава-член Союзу може визнавати за селекціонером та його правонаступниками право на новий сорт рослини, виведений ним, шляхом видачі охоронного документа або патенту. При цьому кожна держава-член Союзу може обмежити застосування цієї Конвенції у межах того чи іншого сорту, який розмножується спеціальним способом або має певне кінцеве використання.

12. Поняття та система правової охорони об’єктів патентного права.

Патентне право є інститутом права інтелектуальної власності. Об'єктами правовідносин, що регулюються патентним правом, є результати науково-технічної творчості й художнього конструювання — винаходи, корисні моделі й промислові зразки. В основу правової охорони вказаних об'єктів покладено те, що виникнення права інтелектуальної власності на них пов'язується з одержанням охоронного документа, яким засвідчуються права на винаходи, корисні моделі й промислові зразки, — патенту.

Патентне право в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають при створенні й використанні винаходів, корисних моделей й промислових зразків. У суб'єктивному розумінні патентне право можна визначити як певні юридично забезпечені можливості суб'єкта щодо винаходу, корисної моделі, промислового зразка. При цьому суб'єктивне патентне право можна поділити на дві складові - право на патент і право з патенту.

Основними джерелами патентного права України є:

v Конституція України;

v Цивільний кодекс України, в якому право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок врегульоване окремою главою 39;

v спеціальні Закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки».

Об'єктами патентного права є:

v винахід;

v корисна модель;

v промисловий зразок.

13. Умови правової охорони винаходів.

Винахід— це технологічне (технічне) вирішення в будь-якій галузі суспільно-корисної діяльності, яке відповідає вимогам патентоздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання.

Не визнається винаходом пропозиція, на яку уже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Не має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент — в Україні чи за кордоном.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» визначає об'єкти винаходу:

v продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо;

v спосіб;

v застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Отже, поняття «винахід» є об'єктом цивільного права, права інтелектуальної власності, результатом інтелектуальної діяльності. В свою чергу винахід, як результат технічної творчості, може стосуватися різних сфер діяльності людини. Але всі вони згруповані в дві групи: продукти та способи. Третій об'єкт винаходу не є новим об'єктом, а виступає використанням вже відомого об'єкта за новим призначенням.

Об'єктами винаходу не можуть бути: відкриттів, наукових теорій та математичних методів; методів організації та управління господарством; планів; умовних позначень, розкладів, правил; методів виконання розумових операцій; комп'ютерних програм; результатів художнього конструювання; топологій інтегральних мікросхем; сортів рослин і порід тварин.

Правова охорона не надається пропозиції, що суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та не відповідає умовам патентоздатності.

До пристроїв як об'єктів винаходу (корисних моделей) належать ма-шини, механізми, прилади тощо. Іншими словами, в заявці має бути дана повна характеристика пристрою, який заявляється як винахід.

Об'єктами винаходу є також індивідуальні штами і консорціуми мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин. Якщо ж винахід відноситься до застосування раніше відомих речовин, штамів мікроорганізмів за новим призначенням, в описі повинно бути вказано це призначення.

14. Умови правової охорони корисних моделей.

Відповідно до Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” корисна модель - це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоздатності, тобто є новим і промислове придатним.

Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, яке повинно характеризуватися явно вираженими просторовими формами. Така форма повинна характеризуватися не лише наявністю елементів і зв'язків між ними, але й формою виконання цих елементів, їх певним взаємним розташуванням.

Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки.

Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою, яке повинно мати явно виражені просторові форми, тобто характеризуватися не лише наявністю елементів і зв'язків між ними, але й формою виконання цих елементів, їхнім певним взаємним розташуванням. Сутність корисної моделі полягає саме в оригінальній компоновці пристрою. Якщо винахід має певну перевагу перед відомим прототипом своїм змістом, новим принциповим рішенням, то корисна модель — новою компоновкою елементів пристрою. Таке рішення тому і називається «корисна модель» певного пристрою, тобто нове розташування елементів пристрою.

15. Умови правової охорони промислових зразків.

Промисловий зразок — це нове конструктивне вирішення виро­бу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом.

Промисловий зразок відпові­дає умовам патентоздатності, якщо він новий і промислове придат­ний. Він визнається новим, коли сукупність його суттєвих ознак не стала загальновідомою у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету.

Промисловий зразок визнається промислове придатним, якщо його можна використати в промисловості або в будь-якій іншій сфері доцільної суспільно-корисної діяльності. При цьому мається на увазі і придатність промислового зразка до багаторазового відтво­рення.

Відповідно до Закону про промислові зразки об'єктом промисло­вого зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Відповідно до Закону про промислові зразки його дія не поши­рюється на об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди, друковану продукцію як таку, об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо. Крім цього, промисловим зразком не може бути визнана пропозиція, яка за своїм змістом су­перечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі.

Розрізняють однооб'єктні промислові зразки і багатооб'єктні. До перших відносяться площинні двомірні — промисловий малюнок — зображення, виконане за допомогою графічних засобів (наприклад, малюнок декоративної тканини, килима тощо); об'ємні тримірні (закінчений промисловий виріб — машина, прилад); об'ємні тримірні, які є частиною виробу, якщо вона призначена для викори­стання з низкою виробів і має самостійну завершену композицію, наприклад, фара, різноманітні ручки).

До багатооб'єктних промислових зразків відносяться: набори ви­робів, тобто сукупність предметів одного призначення, які в сукуп­ності складають єдине ціле (наприклад, набір (комплект) інструмен­тів).

16. Патент: право на одержання, порядок одержання, припинення дії та визнання його недійсним.

Патент є основним охоронним документом на винаходи, корисні моделі та промислові зразки, що засвідчує пріоритет, авторство і набуття права інтелектуальної влас­ності на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Саме він підтверджує визнання державою результату творчої діяльності об'єк­том патентного права.

Законодавством передбачені такі його різновиди: патент на вина­хід, патент на корисну модель, патент на секретний винахід, па­тент на секретну корисну модель, патент на промисловий зразок.

Патент на винахід видається за результатами кваліфікаційної ек­спертизи заявки на винахід…….

Особливість правової охорони об'єктів інтелектуальної власності по­лягає у тому, що майнові права на них обмежені у часі, оскільки існують протягом строку чинності охоронного документа. Стаття 465 ЦК та спе­ціальні закони передбачають, що строк чинності виключних майно­вих прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відраховується від дати подання заявки. Цей строк може бути продовжений у встановленому законом порядку.

Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на корисну модель спливає через десять років, а на промис­ловий зразок - через п'ятнадцять років від дати подання заявки в установленому законом порядку.

Усі охоронні документи підлягають обов'язковому внесенню до від­повідного реестру.

Відповідно до ст. 466 ЦК чинність майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може бу­ти припинено достроково за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також у інших випадках, передбачених законом.

Підстави припинення дії патенту передбачені ст. 32 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» і ст. 24 Закону «Про охорону прав на промислові зразки». По-перше, власник патенту в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. По-друге, дія патенту припиняється у разі несплати у встановле­ний строк річного збору за підтримання його чинності, який спла­чується за кожний рік його дії, починаючи від дати подання заявки.

Патент може бути визнано у судовому порядку недійсним пов­ністю або частково у разі: а) невідповідності запатентованого винахо­ду, корисної моделі чи промислового зразка умовам патентоздатно-сті; б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) чи у сукуп­ності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у пода­ній заявці; в) порушення порядку патентування винаходу чи корисної моделі в іноземних державах; г) видачі патенту внаслідок подання за­явки з порушенням прав інших осіб.

17. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування.

З 1 січня 2004 р. відносини щодо використання суб’єктами господарювання фірмових найменувань врегульовані нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

комерційне найменування – буквена або словесна позначка суб'єкта господарювання, яка виконує функцію його індивідуалізації (розрізнення) у підприємницькій діяльності.

комерційне найменування – це позначення, яке дає можливість вирізнити одну особу, що виробляє та (або) реалізовує товари або надає послуги, з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

ЦК України встановлено загальні критерії надання комерційному найменуванню правової охорони:

v наявність розрізняльного характеру комерційного найменування, тобто можливість внаслідок його використання розрізнити одну особу з-поміж інших;

v відсутність оманливості комерційного найменування, тобто неможливість внаслідок його використання введення в оману щодо справжньої діяльності особи, якій належить таке комерційне найменування.

ЦК України та ГК України не встановлюють обов’язковості включення до комерційного найменування організаційно-правової форми юридичної особи. ГК України вбачається, що комерційні найменування можуть бути повними та скороченими.

Суб’єкти права на комерційне найменування - господарські організації, тобто юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Тобто за ГК України можливість (право) юридичної особи мати комерційне найменування не залежить від того, здійснює така особа підприємницьку діяльність чи займається некомерційною господарською діяльністю. Крім того, ГК України надає можливість мати комерційне найменування також громадянину-підприємцю.

Моментом виникнення у особи прав інтелектуальної власності на комерційне найменування є початок фактичного використання вказаного найменування. Тобто факт державної реєстрації юридичної особи під відповідним найменуванням і набуття нею прав на певне комерційне найменування не пов’язані між собою.

Реестраційні принципи

ЦК України встановлено, що комерційне найменування охороняється незалежно від його реєстрації чи подання заявки на нього. “суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше”.

Об'єктом фірмового наймену­вання є назва, або ім'я, під яким підприємець виступає в цивільному обороті. Зазначена назва підприємства чи ім'я підприємця мають своєю основною функцією індивідуалізацію даної особи в числі ін­ших учасників цивільного обороту.

Найменування фірми повинно бути виражено державною мовою. Якщо в найменуванні використовується іноземне слово, воно має бути наведене українськими літерами.

18. Право інтелектуальної власності на торгівельну марку.

Торговельна марка — це знак, який допомагає відрізнити про­дукт одного підприємства від такого самого продукту іншого підпри­ємства.

Торговельні марки виконують чотири основні функції:

1) вирізнення товару або послуг серед інших подібних, що пе­ребувають у цивільному обороті;

2) вказівка на походження товару або послуг;

3) вказівка на певну якість товару і послуг;

4) рекламування даного товару і послуг.

Закон передбачає такі види торговельних марок: словесні (сло­ва й абревіатури); зображу­вальні (композиція ліній, плям, фігур, форм на площині); об'ємні (композиції фігур у трьох вимірах, тобто у формі самого виробу або його упаковки); комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об'ємних елементів).

Суб'єктом права на подання заявки на торговельну марку мо­же бути будь-яка особа. Це передусім громадяни України, інозем­них держав та особи без громадянства, а також будь-які юридичні особи України, юридичні особи, постійне місцеперебування яких у зарубіжних країнах. Це може бути будь-яке інше об'єднання тих чи інших осіб.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Особа, яка бажає одержати свідоцтво, по­дає до Установи заявку на видачу свідоцтва на знак для товарів і послуг.

Право на одержання свідоцтва може мати будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники за умови правильного оформлення заявочних матеріалів. Заявка складається українською мовою і повинна стосуватися лише однієї марки. Вона має містити такі документи:

1) заяву про реєстрацію марки;

2) зображення позначення, що заявляється;

3) перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєстру­вати марку, згрупованих за Міжнародною класифікацією товарів І послуг для реєстрації знаків.

У заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові заявника (заявників), якщо заявку подає громадянин. Якщо заявка подається від імені юридичної особи, то в ній зазначається її адреса. За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом із заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки.До дати прийняття рішення про реєстрацію марки заявник має право в будь-який час відкликати свою заявку. Після прийняття рішення про реєстрацію торговельної марки станова у своєму офіційному бюлетені публікує відомості про видачу свідоцтва. Одночасно з публікацією відомостей про видачу свідоцтва Уста­нова здійснює державну реєстрацію знака.

Свідоцтво надає його власникові виключне право користува­тися і розпоряджатися знаком на свій розсуд. ласник свідоцтва має право забороняти іншим особам викори­стовувати зареєстровану марку без його дозволу.

Свідоцтво може бути визнано недійсним повністю або част­ково у разі:

1) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання пра­вової охорони;

2) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.

19. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Зазначення походження товару — це термін, який охоплює просте зазначення походження товару і кваліфіковане зазначення місця походження товару.

Поняття "кваліфіковане зазначення міс­ця походження товару" включає:

1) назву географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару;

2) географічне зазначення походження товару — назву географіч­ного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що похо­дить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для да­ного географічного місця природними умовами чи людським факто­ром або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

Право інтелектуальної власності на кваліфіковане зазначення ви­никає з дати державної реєстрації цього права у встановленому чинним законодавством порядку або внаслідок міжнародних договорів держави.

Суб'єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення - юридична чи фізична особа, яка має намір виробляти товар з характерними для даного географіч­ного об'єкта властивостями або вже виробляє зазначений товар. Проте слід мати на увазі ту особливість цього інституту, що право на використання кваліфікованого зазначення походження товару не є монопольним, тобто воно не є виключним правом. Це озна­чає, що одне й те саме найменування місця походження товару мо­же бути зареєстровано на ім'я кількох заявників — користувачів цим найменуванням.

Права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Такими правами є:

1. право на визнання позначення товару (послуги) географіч­ним зазначенням;

2. право на використання географічного зазначення;

3. право перешкоджати неправомірному використанню геогра­фічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

Право на використання зареєстро­ваного кваліфікованого зазначення походження товару може бути також припинено:

1) за рішенням суду про припинення права у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, записа­них у Реєстрі.

2) у випадку ліквідації юридичної особи або смерті фізичної особи — володільця свідоцтва;

3) у випадку подачі володільцем свідоцтва заяви до Установи про відмову від права на використання цього зазначення.

При несплаті збору за подовження строку дії свідоцтва право припиняється з першого дня дії наступного строку, за який не сплачено збір.

Підставами припинення правової охорони найменування міс­ця походження товару можуть бути:

1) визнання недійсною реєстрації зазначення походження това­ру за скаргою будь-якої особи, якщо реєстрацію було здійснено з порушенням вимог законодавства;

2) зміна характерних для даного географічного об'єкта умов і неможливість виробництва товарів із зазначеними в Реєстрі влас­тивостями, а також визнання цього зазначення видовою назвою то­вару.

20. Правова охорона нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності.

До них відносять наукові відкриття, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин і породи тварин, комерційну таємницю.

Стаття 457 Цивільного Кодексу України дає таке визначення науковому відкриттю: науковим відкриттям євстановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни в рівень наукового пізнання.

Заява на наукове відкриття подається до Держпатенту. Протягом трьох місяців проводиться попередня експертиза, тобто перевіряється дотримання заявником формальних вимог, зокрема, повнота заявки, правильність оформлення документів тощо. На основі висновку позаштатної експертизи Держпатентом приймається рішення про реєстрацію наукового відкриття або відмову у реєстрації. Саме внесення наукового відкриття до Державного Реєстру наукових відкриттів породжує право авторства.

Згідно закону не підлягають правовій охороні географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття, відкриття місцезнаходження корисних копалин і відкриття у галузі суспільних наук.

Суб'єктами права на відкриття є автор, фізична особа. Автору (співавторам), згідно диплому, належать такі немайнові права:

· право авторства;

· право на ім'я;

· право на спеціальну назву відкриття.

Ці права мають абсолютний і виключний характер. Майновими правами авторів відкриттів є право на винагороду, премії, різні пільги і переваги. Майнові права, в разі смерті автора, переходять до спадкоємців.

Питання

До нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності відносять компонування інтегральної мікросхеми (ІМС). В Законі України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" вживається термін "топографія", а в Цивільному Кодексі України – "компонування". Умовою надання правової охорони ІМС є її оригінальність. А оригінальністю ІМС є те, що вона не створена шляхом копіювання іншої ІМС, має відмінності, що надають її нові властивості, і не була відомою у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Держпатенту України або до дати її першого використання. Суб'єктами права на компонування ІМС є автор та його правонаступники – інші фізичні та юридичні особи, які набули виключні майнові права на компонування ІМС за законом або договором.

Виключне право на використання компонування ІМС засвідчується свідоцтвом. Чинність свідоцтва – десять років від дати подання заяви до Держпатенту або від дати першого використання компонування ІМС.

Цивільний Кодекс України раціоналізаторською пропозицією визначає визнану юридичною особою пропозицію, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері діяльності. Поняття раціоналізаторської пропозиції міститься і в Тимчасовому положенні про правову охорону об'єктів прав промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні від 1992 року. Критеріями обороноспроможності раціоналізаторських пропозицій є:

· технологічне, технічне або організаційне рішення;

· новизна;

· корисність.

Корисність раціоналізаторської пропозиції – це здатність, заявленого рішення збільшити економічну ефективність підприємства, його прибуток, зменшити непродуктивні затрати, перейти до використання більш прогресивних методів, матеріалів, підвищити продуктивність праці тощо.

Суб'єктами прав на раціоналізаторські пропозиції можуть бути фізичні і юридичні особи.

Об'єктами права інтелектуальної власності є селекційні досягнення. Селекційні досягнення є результатом науково-практичної діяльності зі створення сортів і гібридів рослин, порід тварин з заданими ознаками штучним шляхом або шляхом відбору.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на сорти рослин, породу тварин є автор (співавтори), спадкоємці, інші правонаступники, будь-яка особа, якій автор передав право на одержання патенту, держава.

Автором сорту рослин чи породи тварин вважається фізична особа, громадянин, творчою працею якого було створено (виявлено) і (або) виведено, і (або) поліпшено сорт чи породу. Автор наділений законодавством немайновими і майновими права.

До особистих немайнових прав автора належать:

· право авторства;

· право на ім'я;

· право на назву сорту чи породи.

Немайнові права є невідчужуваними.

Майнові права суб'єкта права на селекційні досягнення засвідчуються патентом, який надає право виключного використання сорту чи породи, право поширення сорту рослин, породи тварин. Строк чинності виключних майнових прав на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду – через тридцять п'ять років.

Комерційною таємницеюможуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці:

· установчі документи;

· документи, що дають право здійснювати підприємницьку діяльність;

· форми звітності;

· документи про платоспроможність;

· відомості про чисельність, склад працівників, їх зарплату та умови праці;

· документи про сплату податків.

Комерційна таємниця – це інформація і якщо її створено за допомогою певних інтелектуальних зусиль, воно може розглядатись як об'єкт права інтелектуальної власності. Не традиційність об'єкта інтелектуальної власності виявляється у тому, що вона не потребує офіційного визнання її обороноздатності, державної реєстрації та сплати зборів чи мита. Разом з тим існують вимоги до комерційної таємниці, щоб вона відповідала правовому статусу:

· інформація, що становить комерційну таємницю, невідома іншим особам;

· відсутній вільний доступ до інформації на законній основі;

· вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.

Суб'єктами права на комерційну таємницю є суб'єкти підприємництва, так як комерційна таємниця за своєю сутністю стосується підприємницької діяльності.

Майновими правами на комерційну таємницю є:

· право на використання комерційної діяльності;

· виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

· виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню та використанню комерційної таємниці;

· інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Строк чинності інтелектуальної власності на комерційну таємницю обмежуються строком існування сукупності ознак комерційної таємниці.

Припинення правової охорони комерційної таємниці зумовлюється такими обставинами:

· втрата монополії на відомості, які стають відомими іншим особам, тобто втрачають свою комерційну таємність;

· прийняття законодавчих рішень про віднесення відповідних комерційних відомостей до тих, які не можуть становити комерційної таємниці.


2186321237188577.html
2186383886465388.html
    PR.RU™